Станьчик

Придворний блазень польських королів — єдиний, кому було дозволено казати правду в обличчя. Матейко зобразив його таким, що сидить самотньо, поки двір танцює.

У моєму циклі Станьчик з'являється в різних епохах і різному одязі, але завжди з одним виразом — людини, яка знає більше за присутніх і мовчить.

Ця постать з'явилася в роботі невдовзі після переїзду до Польщі й лишилася назавжди.